Створений в 2017 році Український культурний фонд запровадив грантову підтримку різноманітним проектам та ініціативам для розвитку національної культури та мистецтва. Новий для України механізм фінансової підтримки шляхом надання грантів через державну установу став актуальним засобом підтримки митців, захисту культурної спадщини, розвитку дитячої та молодіжної творчості тощо.
Між тим, за свій нетривалий період існування Український культурний фонд вже почав обростати такими собі «паразитами», що витягують з бюджету кошти на реалізацію незрозумілих проектів.
Так, нещодавно громадськості презентували новий веб-ресурс – інтерактивну туристичну мапу Західної Одещини «I-mapa». Але відразу після презентації на сайті виникли технічні проблеми, після чого журналісти вже називають цей проект «розпилом» коштів USAID і Українського культурного фонду.
На цей час І-мапа вже відновила роботу, але технічних проблем не позбавилась, зокрема, при зміні розміру вікна браузера сайт не адаптується під новий розмір і його необхідно перезавантажувати:
Крім того, сайт не налаштовано на взаємодію із соціальними мережами, зокрема, з Facebook і Телеграм, оскільки відсутнє прев’ю при публікації посилання на нього.
Втім, проблеми у проекту не лише технічного характеру. І-мапа позиціонується як єдина туристична промокампанія Західної Одещини, але вивчивши його інформаційне наповнення, я в цьому сумніваюсь. Адже це зовсім не «єдина туристична промо-кампанія Західної Одещини», а досить вибіркова промоція окремих локацій, відібраних за досить незрозумілим принципом.
Відмовившись від історичного найменування місцевості, відносно якої складено карту (Буджак або Південна Бессарабія), автори проекту І-мапа використовують термін «Західна Одещина». Проте, на карту «Західної Одещини» потрапила і локація з чорноморського узбережжя, яке розташовано на сході від західних кордонів Одещини з Молдовою.
Дивно, що використання в проекті І-мапа терміну «Західна Одещина» підтримує в своєму пості управління комунікацій та інформаційної політики Одеської облдержадміністрації, яке повинно розбиратись, де схід чи захід Одеської області. Водночас, публікація цього посту вкотре підтвердило наявність технічних проблем сайту «І-мапа», оскільки Facebook відобразив в прев’ю славнозвісну помилку 404:
Між тим, на карті нібито Західної Одещини практично не згадуються історичні та культурні пам’ятки Ізмаїла та сіл Ізмаїльського району. Серед природоохоронних пам’яток пропущено Міський сад в Ізмаїлі, Дунайський біосферний заповідник, національний природний парк «Тузлівські лимани», нові ландшафтні заказники «Озеро Катрал» і «Озеро Кагул», а також еко-парк «Катрал» з буйволами.
Натомість пропонується подивитись на ріку Дунай в м. Рені, Кислицький острів на Дунаї або Кубейський дендропарк. А це презентаційне фото Кубейського дендропарку, де туристу І-мапа пропонує погуляти між деревами:
Відразу виникає питання – це точно дендропарк або на фото зафіксовано нецільове використання земель дендропарку під сільськогосподарські посіви?
Окрім дендропарку, І-мапа пропонує відвідати ще одну пам'ятку в с. Кубей Болградського району – джерело, презентація якого виглядає ось так:
Після чого виникає питання – це точно промоція нових туристичних локацій? І подивившись далі в мапі, отримую відповідь: це промоція ще й гастрономічних локацій, але не нових. Гастрономічні локації, що презентовані І-мапою, є учасниками іншого проекту – пілотного еко-гастрономічного маршруту «Дорога вина та смаку Української Бессарабії» за експертної підтримки проекту ЄС «Підтримка розвитку системи географічних зазначень в Україні». Більш того, регіон, що презентується в І-мапі і який назвали «Західною Одещиною», збігається з регіоном, де реалізовувався проект «Дорога вина та смаку Української Бессарабії», історична назва якого – Буджак, що є південною частиною Бессарабії.
Стилізована карта Буджаку з елементами мультиплікації, якою власне є І-мапа, органічно би вписалась в сайт проекту «Дороги вина та смаку», наприклад, як окрема сторінка. Адже останній, незважаючи, що презентує гастрономічний маршрут, обмежився лише графічним файлом без гіперпосилань, немає, навіть, вбудованої Google-карти з відмітками про учасників проекту.
Але навіщо реалізовувати 2 аналогічних проекти, один з яких –повністю за бюджетний рахунок ?
На це та інші питання я вирішив віднайти безпосередньо на сайті Українського культурного фонду, який профінансував створення інтерактивної туристичної мапи Західної Одещини «I-mapa». Цей проект знайшовся в Реєстрі програми «Культура. Туризм. Регіони» під № 3REG1-4220 із запитуваною сумою фінансування 483 468 грн.
Тут також наведено характеристики проекту, який пройшов відбір Українського культурного фонду. Так, метою проекту називають створення туристичного продукту, графічного інформаційного веб-ресурсу «Інтерактивна туристична мапа Західної Одещини» (І-мапа), який повинен був стати єдиною промокампанією Західної Одещини, що збільшить інтерес до визначеного регіону. (Дивно, адже теж саме заявлялось і в рамках раніш реалізованого проекту «Дороги вина та смаку»).
Автор проекту підприємець Юрій Онищенко, а з ним і чиновники Українського культурного фонду, вирішили, що для єдиної промокампанії Західної Одещини достатньо включити в інтерактивну карту 9 населених пунктів півдня Одеської області: місто Рені та 3 села Ренійського району - Котловина, Новосільське, Орлівка, 4 села Болградського району: Виноградівка, Владичень, Криничне, Табаки, 1 село Ізмаїльського району – Кислиця (представлене лише островом на р.Дунай). Крім того, в проекті передбачалось відобразити локації в смт. Лиманське Роздільнянського району (мабуть щоб виправдати найменування проекту – карта Західної Одещини), але воно в І-мапу не потрапило, оскільки розташовано значно на північ.
Дивно, але в реєстрі договорів, укладених Українським культурним фондом, договору з ФОП Онищенко Ю.Б. не знайшлось (хоча Google з легкістю запропонував його офіційну скан-копію з сайту УКФ). Але знайшлось, скільки ФОП отримав коштів, щоправда, на іншому ресурсі – в Пошуково-аналітичній системі .007. З'ясувалось, що підприємцю вже перераховано 4 транші гранту на загальну суму 338 865,92 грн. та сплачено податки на суму 82 085,55 грн. Загалом бюджет на його користь витратив 420 951,47 грн. Ось платіжка останнього траншу:
 |
| Платіж у вересні 2020 року. Джерело www.007.org.ua |
Цікавою є структура витрат за проектом:
- управління проектом (ФОП Онищенко) 42,9 тис.грн.
- організаційні витрати (податки, пальне, бухгалтер, юрист, аудит, консультації тощо)
137,7 тис.грн. - створення відео-контенту (зарплата сценариста і відеооператора, оренда квадрокоптера на 30 діб, переклад тексту відеороликів на англійську мову, студійне озвучення відео)
110,3 тис.грн. - створення та просування сайту 143,5 тис.грн.
А ось деталізація витрат за цим напрямком:
Як бачите, хоча на розробку фронтенду, тобто лицьової частини веб-сайту і витрачено 15 тис.грн., сайт не позбавлено значного «багу» як раз у фронтенді, коли при зміні розміру вікна браузера сайт не адаптується під новий розмір (про «баг» написано вище).
Ще один «баг», але при просуванні сайту – кількість вподобувачів сторінки І-мапи у Фейсбуку складає 519 осіб (при загальному обсязі витрат 3000 грн. на 4 місяці отримуємо 23 грн. за 1 вподобувача). В Інстаграмі ситуація трохи краща – 1656 вподобувачів (7 грн. витрат за 1 вподобувача).
Між тим, Фейсбук стверджує, що реклами сторінки взагалі не було, чим пояснюється такий незначний обсяг вподобувачів. На що ж тоді були витрачені кошти?
Побачив я в реєстрі проектів Українського культурного фонду ще 2 проекти, пов’язані з «І-мапою».
- проект «Буджак-Фест: Створення періодичного гастрономічного етно-фестивалю», ІД: 3REG1-7568, виконавець - Громадська організація «Агрікола», сума договору за грантом УКФ 414 733,20 грн.
- проект «Створення туристичного кластеру «Дестинація Котловина – атракційне гагаузьке село», ІД: 3REG1-7599, виконавець – ФОП Горіап Наталя Сергіївна, сума договору за грантом УКФ 423 478,01 грн.
Усі 3 проекти поєднує не лише створення туристичних продуктів для одних і тих же районів півдня Одеської області (в т.ч. для одного села – Котловина Ренійського району), але й пов’язаність осіб, які виконували ці проекти:
- ФОП Онищенко Юрій Борисович, автор і координатор проекту «Інтерактивна туристична мапа Західної Одещини» (І-мапа), за що отримав 42,9 тис. грн. Він також знімав відеоролик і фотографії для проекту «Дестинація Котловина» (винагорода 31,6 тис.грн.), а також повинен був робити зйомки в рамках «Буджак-Фесту» і потім робити монтаж фільму (винагорода 5,1+12,5 тис.грн.)
- ФОП Горіап Наталя Сергіївна - є автором і координатором проекту «Створення туристичного кластеру «Дестинація Котловина – атракційне гагаузьке село», в рамках проекту їй передбачена винагорода у сумі 44,0 тис.грн. Окрім свого проекту, вона надавала консультації щодо локацій зйомок для проекту «І-мапа» (20,0 тис.грн.). Також вона є виконавчим директором ГО «Агрікола» і в рамках проекту «Буджак-Фест» проводить літню школу та надає інші послуги (40 тис.грн.)
- Полторак Володимир Миколайович – є керівником ГО «Агрікола» і керівником проекту «Буджак-Фест» (винагорода 29 826,50 грн.), а в проекті «Дестинація Котловина» відповідає за розробку «Стратегію розвитку туристичного бізнесу с Котловина» (26 000 грн.)
Подібні збіги свідчать про одне – група осіб домовилась між собою про освоєння коштів на туристичне просування одних і тих же районів Одеської області. Подали 3 проекти на гранти, які успішно пройшли відбір Українського культурного фонду. І вже на момент укладання договору в кошторисі відобразили, що будуть самі отримувати винагороду як координатори/керівники проектів, а також планують закуповувати послуги один у одного.
Український фонд таким чином неефективно розтратив понад 1,2 млн.грн., а все - через недосконалу процедуру відбору проектів, що можуть отримати гранти за бюджетний рахунок. Зрозуміло, на центральному рівні неможливо визначити, що проекти, які подаються на гранти, стосуються одного і того ж місця. У зв’язку з цим виникає питання, чи не є доцільним подібні проекти узгоджувати на регіональному рівні? Або слід долучати громадськість до відбору проектів?
В будь-якому випадку, процедура відбору проектів потребує доопрацювання, поки Український культурний фонд не перетворився на таку собі здибанку чи міжсобойчик для вузького кола грантоотримувачів.
