Почему расследования нападений на активных граждан и журналистов могут закончиться ничем?

 Потому что полиция, которая должна стоять на стороне правосудия, применяет “милицейские” методы в отношении самих потерпевших и даже этого не скрывает.

Итак, 22 сентября было совершено покушение на убийство Олега Михайлика и по данному факту полиция завела уголовное производство №12018160000000682 от 23.09.2018 по признакам совершения уголовного правонарушения, предусмотренного ч.2 ст.15, п.12ч.2. ст.115 УК Украины.

26 сентября были задержаны 3 человека из этнической группировки, все дальнейшие действия с этими подозреваемыми Вы можете отслеживать по Едином реестре судебных решений по судебному делу №520/13060/18, как говорится, в реальном времени.

Однако, это не единственное судебное дело в данном уголовном производстве.

Есть еще одно - № 520/13374/18 в Киевском районном суде, судья Тонконоженко М.М. 

За период с 26 сентября по 2 ноября вынесено 48 постановлений и определений, ни одно не засекречено и поэтому любое заинтересованное лицо, включая так и не найденных организаторов и заказчиков покушения, могут наблюдать все следственные действия, на совершение которых нужна санкция суда, тоже в реальном времени.

Просмотрев эти решения, в частности, три определения за 22 октября, Вы внезапно можете найти свой номер телефона в перечне абонентских номеров, которые якобы использовались во время подготовки и совершения уголовного производства. Всего в этом перечне оказалось 702 номера телефона: 389 номеров оператора «Киевстар», 167 номеров оператора «Лайфселл», 146 номеров «Vodafon». (really? преступники использовали 702 номера телефона для подготовки и совершения преступления?)

Следственный судья Тонконоженко М.М., не долго думая, по всем этим 702 номерам обязал 3-х телефонных операторов выдать следователям информацию о типе телефона и Вашем телефонном и интернет-трафике, начиная с 1 января 2018 года.

А прокурор, являющийся процессуальным руководителем в данном уголовном производстве, даже не озаботился засекретить все эти данные и  поэтому Ваш номер телефона сейчас проходит в связи с этим уголовным производством не только в Едином реестре судебных решений, но и в базах данных, черпающих оттуда информацию, наподобие «Лиги», YouControl и т.д. А благодаря тому, что эти базы данных периодически индексируются ботами поисковиков, скоро Ваш номер телефона будет в кеше Google, Yandex и прочих, не таких глобальных поисковиков, работающих с кириллицей. А после этого - навеки вечные останется в интернете с привязкой к уголовному производству о покушении на Михайлика.

Почему это стало возможно? 

Потому что “сыщики” получили несанкционированный доступ к телефону потерпевшего. Несанкционированный – потому что нет судебного решения о его экспертном изучении. И вообще, с каких пор у потерпевших изымаются телефоны? Это какие-то новые веяния в расследовании преступлений?

Почему это незаконно? 

Потому что эти номера не имеют никакого отношения к уже задержанным подозреваемым и не извлекались из их телефонов, либо из каких-то других улик. 

Кроме того, Вы вряд ли давали согласие суду, следователю или прокурору на публичное распространение сведений о Вашем номере телефоне, а ведь правоохранительные органы таким образом не просто распространили информацию о Вашем номере телефона, а сделали ее доступной для тех, кто охотится на граждан с активной гражданской позицией, на журналистов.

Источник

Источник

Источник

В Украине уже есть опасные прецеденты, когда правоохранительные органы безосновательно получали доступы к телефонам активистов и журналистов. В свое время только общественный резонанс помог отменить решение суда о доступе правоохранителей к телефону Kristina Berdynskykh. Но сколько таких резонансов надо, чтобы правоохранители поняли, что их на всех общественных деятелей и журналистов просто не хватит?

Кстати, когда будете менять свой номер телефона, не забудьте поблагодарить за это полицию совместно с прокуратурой за их или слишком некомпетентных, или слишком коррумпированных сотрудников.

20 мільйонів доларів, або скільки насправді Одеса заплатила за нову мерію біля кладовища?

19 жовтня 2016 року Одеська міська рада прийняла декілька доленосних для Одеси рішень, законність яких до цих пір вивчається правоохоронними органами, а також в адміністративних і цивільних судових процесах. Одним з цих рішень було надано згоду на придбання у комунальну власність територіальної громади м. Одеси нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д (№ 1317-VII).

Джерело

47 депутатів вирішили, що Одесі вкрай необхідно купити за 185 мільйонів бюджетних коштів колишній адміністративний корпус збанкрутілого заводу «Краян» площею 14 394,5 кв.м (12 852,13 грн./кв.м або 500 долл./кв.м за курсом на той час).

За рік до цього весь майновий комплекс «Краяну», разом з адміністративним корпусом, на аукціоні був придбаний за 11,5 мільйонів гривень. Потім відбувались зміни власників і 25.08.2016 утворюється ТОВ «Девелопмент еліт», яке стає новим власником саме цього корпусу і пропонує його мерії за нечувану суму в 185 мільйонів гривень.
Вочевидь, що подібна сумнівна багатомільйонна оборудка стала предметом вивчення НАБУ, яке 02.11.2016 розпочало кримінальне провадження №52016000000000411. Але, незважаючи на наявність кримінального провадження, Одеська міська рада укладає договір купівлі-продажу з ТОВ «Девелопмент еліт» та 12.12.2016 стає власником будівлі між кладовищем та залізничною колією. 16 грудня 185 мільйонів перераховано на рахунок товариства, але через 2 дні кошти були заарештовані антикорупціонерами.

Сумнівність оборудки підтверджується перш за все тим, що вартість об’єкту за рік зросла майже в 20 разів і лише на підставі того, що було зовні пофарбовано стіни і вставлено металопластикові вікна. Проте фізичний стан приміщень і перекрить всередині, який був зафіксований журналістами 7-го каналу, підтверджує значне їх зношення. Вочевидь, що «Краян» на момент купівлі не був готовий до експлуатації, тим більш, в якості адміністративної будівлі під одеську мерію.

30 березня 2017 року голова Одеської облдержадміністрації видав розпорядження № 231/А-2017, яким затвердив проект «Капітальний ремонт будівель, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д (літера «В»)» вартістю 125 591 806 грн.

Джерело

Але ще до видання цього розпорядження, до завершення тендерів на ремонт будівлі Вячеслав Касим в ході журналістського розслідування на початку березня 2017 року виявив проведення ремонтних робіт всередині придбаної будівлі, яка до того ж охоронялась співробітниками «Муніципальної охорони». Сумнівні ремонтні роботи на сумнівно придбаному об’єкті і, як згодом з’ясувалось, для проведення ремонтних робіт були залучені безхатченки як дешева робоча сила.

Джерело

Лише 26.04.2018, фактично вже в розпал ремонтних робіт, управління капітального будівництва Одеської міської ради уклало перший договір на проведення капітального ремонту будівель «євро-мерії» - № 35-17/П на ремонт будівлі Літера «В1» з Приватним підприємством «Добробуд-Град» (код ЄДРПОУ 37184601) на загальну суму 82 680 000 грн.

Джерело

Серед найбільш вартісних, крім вищезазначеної закупівлі, також слід відзначити тендери з наступними предметами закупівлі:

• Капітальний ремонт будівель розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Косовська, 2Д (Літера «В 1») (коригування) - 32 110 204,15 грн.

Джерело

• Капітальний ремонт будівель, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Косовська, 2Д (Літера «В») - 105 939 276,83 грн.

Джерело

• Капітальний ремонт будівель, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Косовська, 2Д (Літера «В») (коригування) - 9 846 460,84 грн.

Джерело

• Будівництво інженерних мереж та споруд для забезпечення функціонування будівель, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д. Котельня - 16 244 519,16 грн.

Джерело

Усього управління капітального будівництва Одеської міської ради здійснило понад 

20 закупівель проектних, будівельних, ремонтних робіт в адміністративній будівлі колишнього заводу «Краян», а також послуг з авторського чи технічного нагляду та експертизи на загальну суму 265 207 678,64 грн.; загальний перелік - тут.

Перевірка через пошуково-аналітичну систему .007 (при переході за гіперпосиланнями із системи Prozzoro) показала, що фактично за цими договорами було сплачено 265 099 887,99 грн. (тобто стан виконання 99,96%).
Крім того, завдяки системі .007 виявлено витрачання бюджетних коштів по 2-м договорам, звіти про укладання яких не оприлюднили в системі Prozzoro, оскільки вартість предмета закупівлі не перевищувала 50 тисяч гривень:

• Надання послуг на здійснення технічного нагляду за виконанням робіт на об’єкті: «Капітальний ремонт будівель, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Косовська, 2Д (Літера «В 1»)» (коригування) – сплачено ТОВ «Технаглядбуд» 30 780,00 грн.

Джерело

• Здійснення авторського нагляду по об'єкту: «Будівництво інженерних мереж та споруд для забезпечення функціонування будівель, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Косовська. 2Д. Котельня» - сплачено ДП «Проектний інститут «Одеський Промбудпроект» державного ПАТ «Будівельна компанія «УКРБУД» 11 696,40 грн.

Джерело

Не виключаю, що на допорогових закупівлях на цю адміністративну будівлю  витратили ще більше, але з тим, що виявлено завдяки пошуково-аналітичній системі .007, фактичні витрати бюджету міста Одеси на виконання проектних, будівельних, ремонтних робіт в адміністративній будівлі колишнього заводу «Краян» склали 265 141 887,99 грн. Крім ремонтних робіт, структурні підрозділи та комунальні установи, що переїхали у «нову мерію» витрачали кошти на нові меблі, штори, мережеве обладнання. Усього 19,5 мільйонів гривень

Таким чином, крім 185 мільйонів гривень, з бюджету Одеси було витрачено ще 265,1 мільйонів на ремонти, тобто адміністративний корпус «Краяну» здорожчав для Одеси до 450 мільйонів гривень, а 1 квадратний метр тепер коштує не 12 852,13 грн./кв.м (500 долл./кв.м), а в 2,5 рази дорожче – 31 261,94 грн. (1150 долл./кв.м). Тобто за вартістю елітної новобудови. Додайте до цього ще меблі на 19,5 мільйонів.

От така елітна новобудова між кладовищем та залізничною колією.

«Елітна новобудова», яка так і не виконала свою роль, заради якої купувалась, адже «євро-мерія» так і не стала єдиною будівлею для усіх муніципальних служб

На даний момент згідно з інформацією Офіційного сайту Одеської міської ради, в будівлі «євро-мерії» знаходиться 2 структурних підрозділи міськради: Управління внутрішньої політики та Департамент надання адміністративних послуг. Судячи по тендерам на закупівлю меблів, планують переїжджати чи частково переїхали: Департамент охорони здоров’я, Департамент праці та соціальної політики, Департамент екології та розвитку рекреаційних зон, Комунальна установа «Міський інформаційно-аналітичний центр» Одеської міської ради, Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради.

А де ще департаментів та управлінь Одеської міської ради? Адже вже рік минув з моменту закінчення ремонтних робіт.
Вочевидь, структурні підрозділи не горять бажанням переїжджати в депресивний район з вкрай низькою транспортною доступністю – адже до «євро-мерії» в мільйонному місті можливо доїхати лише 1 маршрутом трамваю та 1 маршрутом маршрутного таксі.

Витратити з бюджету 450 мільйонів гривень та не вирішити проблему єдиної будівлі для мерії і в доступному районі.
Навіщо взагалі це купували та ще й за такою ціною.

Для порівняння цін в Одесі.
Приклад 1. З грудня 2016 року і дотепер одна з агенцій нерухомості на вул. Косовській, десь поряд з «євро-мерією», продає 2-хповерхову будівлю-склад в робочому стані площею 1800 кв.м по ціні 119 долл. за кв.м або 3 300 грн./кв.м

Джерело

І незважаючи на те, що ціна в 3 рази менша ніж на «євро-мерію», і ремонт робити не потрібно, будівлю ніхто не купив – район занадто депресивний.

Приклад 2. В березні 2018 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виставив на «PROZORRO Продажі» будівлю центрального офісу збанкрутілого «Імексбанку» за адресою: м. Одеса, проспект Гагаріна, 12а, яке не тільки не потребує ремонту, але й повністю обладнана комунікаційними мережами, меблями, шторами, ліфтами... Первинна ціна 323 934 126,39 грн. була зменшена на 30% до 226 753 888,47 грн. і саме за такою ціною зараз фігурує в паспорті об’єкта. Загальна площа будівлі 12 101,4 кв.м і переважно це корисна площа (на відміну від «Краяну»).

Джерело

Середня ціна з меблями та ремонтом складає 18 737,82 грн./кв.м. або 675 долл./кв.м. Це 2-а станція Фонтану, центральна частина міста, в безпосередній близькості від Одеської облдержадміністрації, поряд центральні вулиці та громадський транспорт: 2 маршрути трамваїв, 5 маршрутів тролейбусів, 14 маршрутів автобусів.

Як бачимо, альтернатива будівлі на Косовській є - більш доступна і за ціною, і за транспортною доступністю.
Чому торопились купувати те, що на Косовській? «Правильний» власник і можливість реалізувати злочинні схеми з виведення коштів з бюджету на придбання сумнівної нерухомості за сумнівною ціною, а далі витрачати на ремонти, на купівлю меблів?
А скільки на цьому програла Одеса?

Пасивні диверсії: знищення військових об'єктів Одещини

Нещодавно, на “майданчику” для діалогу громадськості з правоохоронними органами, голова Одеської облдержадміністрації Максим Степанов заявив, що в регіоні, за виключенням міста Одеси, всі земельні ділянки армії оформлено з усіма документами, щоб ніхто не міг захопити ту чи іншу ділянку, як це відбувалось раніш.

Проте, Максим Степанов, м’яко кажучи, злукавив. Адже загальновідомо, що Міністерство оборони лише зараз повернуло собі землі Тарутинського полігону і лише тепер буде їх оформлювати.

Але є в Одеській області такі білі плями у власності армійців, про які вони воліють не згадувати, а Одеська облдержадміністрація чи то забула, чи то не володіє інформацією.
Отже, військова частина А3571, на балансі якої перебуває такий ласий шматок одеської землі як військовий аеродром «Одеса-Шкільний», має на балансі ще один військовий аеродром - «Буялик» біля селища Петрівка Іванівського району Одеської області. Цей аеродром внаслідок відсутності належної охорони зазнав нищівного руйнування зі сторони мародерів та на даний момент є не боєздатним – частково чи повністю зруйновано місця зберігання техніки (капоніри), а зі злітної смуги демонтовано бетонні плити.

Військовий аеродром «Буялик-Благоєво» був збудований в 1950-х роках, в розпал холодної війни. На ньому спочатку дислокувались літаки-винищувачі «МіГ», а після реконструкції на початку 1980-х років – модифіковані бомбардувальники-розвідники Су-24МР і військові гелікоптери. Останніми тут перебували 511-й окремий розвідувальний авіаполк і 208-а окрема вертолітна ескадрилья радіоелектронної боротьби.

В 2002 році командуванням Повітряних сил Збройних силу України було прийнято рішення про припинення використання аеродрому і у вересні 2003 року остання авіатехніка була перебазована з Буялику до Білої церкви. В 2008 році аеродром був вилучений з аеродромної мережі ПС ЗСУ. Проте Міністерство оборони від своєї власності не відмовилось, і аеродром продовжував охоронятися, проте це не завадило мародерам його поступово руйнувати.

Ситуація з аеродромом в 2011 році стала предметом журналістського розслідування «Продажна» реформа армії» за авторством Дмитра Менделєєва (газета «Дзеркало тижня» №33, 16-23.09.2011). Судячи з документів, які потрапили до рук журналіста, в червні 2011 року на виконання доручення міністра, було проведено інвентаризацію фізичного стану фондів колишнього аеродрому «Буялик», що розташований у військових містечках селища Петрівка Іванівського району.

В «Дзеркалі тижня» були оприлюднені наступні результати інвентаризації станом на червень 2011 року: «Військові містечка № 1,2,3,4 селища Петрівка Одеської області знаходяться на земельній ділянці загальною площею 653,5 га. 116 будівель та споруд, що на ній розташовані, перебувають на обліку та балансі військової частини А3571 (м.Одеса), з них 63 будівлі списано, але не розбраковано. Через брак коштів на їх утримання вони прийшли в незадовільний стан, і так як не експлуатуються з 2004 року, їх було включено в додатковий перелік №2 нерухомого військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено (до розпорядження Кабінету міністрів України від 17.10.2007 №896-р). Асфальтне покриття згаданих військових містечок зруйноване, територія захаращена чагарником. Їх охорона здійснюється сторожовою охороною військової частини А3571 (м.Одеса), яка утримується штатним розписом інженерно-аеродромної служби».

Джерело 

У підсумку інвентаризації зазначалось, що подальше використання фондів колишнього аеродрому «Буялик» за цільовим призначенням неможливе. У зв’язку з цим пропонувалось, виключити фонди колишнього аеродрому «Буялик» з кабмінівського переліку на відчуження. А через відсутність коштів на заходи, пов’язані з рекультивацією земель оборони, пропонувалось провести рекультивацію території (розбирання будівель і споруд) аеродрому із залученням інвесторів (спонсорів) і після цього передати землі до земель запасу.

Ще до закінчення інвентаризації до тодішнього міністра оборони М.Єжеля звернулося ТОВ «Ніка-Уж» (код ЄДРПОУ 36132484) з міста Ужгород Закарпатської області, яке запропонувало провести демонтаж 62 списаних об’єктів аеродрому, включаючи 27 капонірів, ангар-лабораторію тощо. Обсяг витрат на ці роботи складав понад 6,2 млн.грн.

Джерело

Договір з товариством був укладений 01.09.2011 командуванням Повітряних сил ЗСУ. За договором ТОВ «Ніка-Уж» зобов’язувалось до 01.10.2012 здійснити власним коштом демонтаж об’єктів, а собі залишити лише непридатне для подальшого використання будівельне сміття.

Джерело 

В 2013 році Департамент внутрішнього аудиту і фінансового контролю Міноборони встановив, що ТОВ «Ніка-Уж» замість 63-х списаних будівель демонтувало лише 10 і частково розібрало ще 5, а будівельне сміття нікуди не вивозило. Натомість, отримавши доступ до території аеродрому згідно з договором, товариство демонтувало 12 тисяч квадратних метрів щебеневого покриття злітної смуги, а також 1,6 тисяч погонних метрів трубопроводів подачі палива.

Нанесену шкоду в Міністерстві оборони оцінили у смішну суму -1,1 млн.грн. - мабуть за залишковою вартістю фондів, не враховуючи, що такий демонтаж фактично поставив хрест на будь-якому відновленні стратегічного об’єкту. І дійсно, відновлення аеродрому не відбулось. Як не відбулось в 2013 році і подачі відомостей про виявлені порушення до правоохоронних органів, також не було подано господарський позов – все відбулось роком пізніше.

В липні 2014 року, Український мілітарний портал повідомив про документальну підготовку процесу відновлення аеродрому, на злітній смузі якого планувалось заливати сучасне монолітне бетонне покриття виробництва Dyckerhoff.

Проте, вже на початку листопада того ж року Військова прокуратура Південного регіону України на своєму сайті заявляє про початок кримінального провадження за ч.5 ст.185, ч.5 ст. 191 Кримінального кодексу України за фактом розкрадання, привласнення майна аеродрому. При цьому, називається дещо вища сума нанесених державі збитків - 2,2 млн.грн., яка була встановлена за результатами прокурорської перевірки. Крім того, вказується, що підрядник розібрав 8 будівель та споруд, які не повинен був розбирати – це не враховуючи розкрадання матеріалів злітно-посадочної смуги.

Джерело

Саме така сума 2,2 млн.грн. спочатку фігурує в позовній заяві військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави до ТОВ «Ніка-Уж», яка розглядалась в Господарському суді Закарпатської області протягом вересня-грудня 2014 року (судова справа № 907/934/14). Як свідчить наведений у судовому рішенні розрахунок збитку у сумі 2 240 976 грн. складався з наступних сум:

• 565 627 грн. – збитки, завдані внаслідок неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань з демонтажу переданих йому об'єктів;
• 1 639 349 грн. – збитки, завдані внаслідок протиправного самовільного демонтажу об'єктів;
• 36 000 грн. – сума, сплачена військовою частиною А3571 за проведення будівельно-технічної експертизи з визначення розміру збитків, завданих внаслідок демонтажу об'єктів.

В ході судового процесу було встановлено, що ТОВ «Ніка-Уж» приступило до робіт у вересні 2011 року та здійснило демонтаж 4 переданих будівель. Але проводило це так, що відбувався не демонтаж, а фактичне руйнування і, відповідно, складування матеріалів не проводилося. У зв’язку з цим 28.09.2011 командувачем Повітряних Сил ЗСУ було прийняте рішення про призупинення виконання робіт з демонтажу. Але ТОВ «Ніка-Уж», незважаючи на заборону, у квітні 2012 року самовільно продовжив роботи та демонтував ще 20 будівель та споруд, 8 з яких - не списані та не були передані йому для демонтажу. Потім розпочалось листування: військові наполягали на усуненні недоліків – підрядник обіцяв, але нічого не робив.

У червні 2014 року за ініціативи прокуратури було проведено будівельно-технічну експертизу та встановлено, що внаслідок часткового демонтування 16-ти будівель розташованих на території колишнього аеродрому Буялик, які були передані товариству згідно договору для проведення демонтажу, ТОВ «Ніка-Уж» завдало збитків державі на суму 565 627 грн. Саме до цієї суми були зменшено позовні вимоги (додайте до цього ще сума за експертизу та судовий збір).

Стягування іншої суми 1 639 349 грн. (збитки, пов'язані з протиправним самовільним демонтажем об'єктів військового аеродрому) повинно було вирішуватися у межах кримінальних проваджень за №№ 42014161010000166, 42014161010000167, які 27.10.2014 були внесені до ЄРДР. Але, в Єдиному реєстрі судових рішень будь-яких інших згадувань про кримінальні провадження №№ 42014161010000166, 42014161010000167 не виявлено. Також не виявлено проваджень, процесів за кримінальним правопорушенням, вчиненим ТОВ «Ніка-Уж» при розкраданні майна аеродрому «Буялик» - ні обшуків, ні доступів до банківських рахунків, нічого. У зв’язку з цим, виникають сумніви, що кримінальні провадження були доведені до логічно кінця: розкрадачам - тюремні строки, державі – відшкодування збитків.

Втім, подібна поведінка Військової прокуратури Південного регіону України для мене не є чимось дивним, адже до цих пір саме ця Військова прокуратура не відреагувала на факти переведення території військового аеродрому «Одеса-Шкільний» з державної власності до комунальної завдяки злочинним діям чиновників та депутатів Одеської міської ради.

На даний момент військовий аеродром «Буялик» не є боєздатним, не використовується Збройними силами України та не включений до кабмінівського Переліку нерухомого військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено. А його землі не передані у власність громади смт Петрівка і продовжують залишатись землями оборони.

На неофіційній ГІС-карті, якою зазвичай користуються землевпорядники, аеродром позначено

Будь-хто можете переконатись, що на Публічній кадастровій карті України відомості стосовно території аеродрому відсутні. Лише на неофіційній ГІС-карті, якою користуються землевпорядники в своїй роботі, є позначка аеродрому (все ж і серед землевпорядників є ті, кому небайдужа доля земель оборони).

На офіційній Публічній кадастровій карті жодних позначок аеродрому не має

При цьому, територія аеродрому продовжує охоронятись, як нещодавно переконався журналіст Андрей Анастасов

Ось така біла пляма площею понад 600 гектарів на землях оборони в Одеській області, про яку не знав чи вирішив забути голова Одеської облдержадміністрації Максим Степанов. Втім, я перебільшую. невелика ділянка площею майже 7,5 га все ж має статус державної власності, але не як землі оборони, а для розміщення вузлу зливу-наливу світлих нафтопродуктів південного складу паливно-мастильних матеріалів.

Ось як ця ділянка виглядає на супутниковій карті

Кадастр надає досить суперечливі відомості відносно цієї ділянки:

• є кадастровий номер 5121855400:01:001:0001,
• є місце розташування: Одеська область, Іванівський район, смт Петрівка, вулиця Карла Маркса, 98 (хоча, судячи по карті, ділянка знаходиться далеко від населеного пункту)
• є точна площа ділянки 74990,16 кв.м
• є юридична особа, яка має певні права на ділянку - Дочірнє підприємство «Петрол» Приватного малого підприємства «Петрол-Форвардінг» (код ЄДРПОУ 22484671)

Проте, в Державному земельному кадастрі про право власності та речові права на земельну ділянку немає жодних відомостей, на підставі чого виникли права на ділянку і коли саме. Ще одна біла пляма. Єдине, що обнадіює – що ділянка у державній власності.

У фоторепортажі Олександра Вельможка за січень 2013 року вказується, що раніш при аеродромі було 2 склади паливно-мастильних матеріалів, які потім якимось чином відійшли у розпорядження (власність, оренду тощо) Дочірньому підприємству «Петрол» і використовувались для перевалки нафтопродуктів з Мозирського нафтопереробного заводу (проте, виходячи з відомостей кадастру, відійшла лише 1 база ПММ – південна).

Джерело 

18.08.2010 ДП «Петрол» ПМП «Петрол-Форвардінг» отримує безстрокову ліцензію АВ542300 на здійснення митної брокерської діяльності (строк дії договору страхування до 03.07.2015). А в листопаді 2012 року в українських ЗМІ вперше оприлюднюються відомості про утворення реекспортної схеми з несплатою акцизів за пальне із залученням 4-х підприємств, включаючи ДП «Петрол» ПМП «Петрол-Форвардінг». Згодом вказана схема отримала найменування «схеми Курченка» і завдяки їй бюджет недоотримав близько 7 млрд.грн. Участь саме ДП «Петрол» ПМП «Петрол-Форвардінг» в «схемі Курченка» підтверджено і матеріалами Канцелярської сотні, і матеріалами судових ухвал та рішень в рамках декількох кримінальних проваджень:

• №12014110000000051 від 27.02.2014 за фактом привласнення майна НАК «Нафтогаз України» посадовими особами ТОВ «ГАЗ УКРАЇНА-2020» (основний учасник «схеми Курченка»), що заподіяло матеріальних збитків на загальну суму 450 млн.грн. В матеріалах вказується, що ТОВ «ГАЗ УКРАЇНА-2020» передало ДП «Петрол» 15 000 тонн пального, отриманого від НАК «Нафтогаз України»;
• № 12014160020000076 від 24.02.2014 про зберігання нафтопродуктів, ввезених контрабандних шляхом на ПАТ «Одеський НПЗ». При цьому, вказується адреса нафтобази - Одеська обл., Іванівський р-н, станція Буялик, на території Петрівської селищної ради південний склад ПМП в/ч 45004 (це номер військової частини, яка дислокувалась на аеродромі «Буялик» до 2003 року)
• №12016160000000042 відносно ТОВ «Лагуна-Рені», службовими особами якого складалися фіктивні документи, які надавались до митних органів для подальшого документального оформлення переміщення через митну територію України нафтопродуктів на адресу підприємств-нерезидентів.

Джерело

Втім, для ДП «Петрол» участь в «схемі Курченка» не мала жодних правових наслідків, і ця нафтобаза як засіб вчинення кримінальних правопорушень не розглядалась. Тому активи цього підприємства, на відміну від активів ПАТ «Одеський НПЗ» і ТОВ «Лагуна-Рені», ніхто у державну власність не конфісковував. Більш того, нафтобаза використовувалась правоохоронними органами для зберігання нафтопродуктів, тимчасово вилучених під час обшуків АЗС мережі БРСМ-Нафта в рамках кримінального провадження №12015160470004311 від 13.07.2015. І як свідчать матеріали судової справи №916/2552/17, нафтопродукти зберігались неналежним чином (розкрадались, змішувались з водою тощо).

На даний момент в Реєстрі підприємств, яким надано дозвіл на відкриття та експлуатацію митного складу, ДП «Петрол» ПМП «Петрол-Форвардінг» відсутнє, але там є інше підприємство – ПП «Трайдент Інвестментс» (код ЄДРПОУ 3825570), яке має таку ж юридичну адресу - Одеська область, Іванівський район, смт Петрівка, вулиця Карла Маркса, 98.

Джерело

Крім ПП «Трайдент Інвестментс», за цією ж адресою зареєстровано і ПМП «Петрол-Форвардінг» (код ЄДРПОУ 24526480). Всі ці суб’єкти господарювання, крім прив’язки до конкретної нафтобази на території аеродрому «Буялик», пов’язує ім’я керівника – Семенюк Віталій Анатолійович, який є незмінним керівником вже понад 10 років, а також володіє 5% ПМП «Петрол-Форвардінг» і повністю контролює ПП «Трайдент Інвестментс». Мажорітарний бенефіціар ПМП «Петрол-Форвардінг», який володіє 95% підприємства, сховався за Sociedad Anonima «Teltor Holdings Inc.», реєстраційний номер 499425S, юрисдикція Панама, керівник Juan Montes.

Інформація відносно суб’єктів господарювання, які розпоряджаються нафтобазою на території аеродрому “Буялик”, була б неповною, якщо не вказати, що Семенюк Віталій Анатолійович певний час був керівником ТОВ “Восток Ойл Інвест” (код ЄДРПОУ 35242336 ).

Джерело

ТОВ “Восток Ойл Інвест” цікаве тим, що його власником є ТОВ “Восток” - оператор мережі АЗС під брендами ТНК, Formula і «Золотий Гепард», які раніш належали “Роснєфті”. В листопаді 2017 року ТОВ “Восток” змінило назву на “Глуско рітейл”, а мережа АЗС відійшла під контроль швейцарській компанії “Глуско Енерджі Менеджмент Компані Лтд”, кінцевим бенефіціаром якої є громадянин Ізраїлю Нісан Моісеєв. До речі, Нісан Моісеєв має дружні стосунки з Віктором Медведчуком, тим самим.

Але повернемось до “Буялику”. У жовтні 2015 року під статтею на «Цензор.нет» про нову схему контрабанди палива («Нефтяные реки текут на юг: как наживаются на контрабанде «последователи Курченко») з’являється ось такий коментар відносно ситуації навколо нафтобази, розташованої на території аеродрому «Буялик»:

Джерело 

Про те, що нафтобаза продовжує функціонувати, свідчить ось цей оглядовий відеоролик, датований вереснем 2017 року

За таких обставин, вважаю, що втручання правоохоронних органів у ситуацію щодо військового аеродрому «Буялик» повинно бути терміновим, адже цей аеродром є чи не єдиною альтернативою аеродрому “Одеса-Шкільний”, який ось-ось забудують. Зважте, що гелікоптери прикордонників можуть діставатись вод Одеського заливу зі Шкільного чи з Буялику. І у разі забудови Шкільного та невідновлення Буялику загроза кордону України зі сторони Чорного моря стає вже дійсною. А Одеській облдержадміністрації належить проконтролювати, щоб усі землі оборони мали належним чином оформлені землевпорядні документи. Тоді і забутих аеродромів не буде. І на їх території не будуть функціонувати нафтобази, через які реалізуються сумнівні схеми “оптимізації” податків.

Клад Стамбульского парка, слепота ОГА или как одесская мэрия присвоила себе функции МИДа

 Одесская область традиционно фигурирует в отчетах различных международных и всеукраинских организаций, как регион, в котором препятствуют свободе слова. Основная причина – то, что в Одессе систематически избивают журналистов, их запугивают, их не допускают в общественные здания и на общественные мероприятия. Нередко ущемления свободы слова происходят при непосредственном участии полицейских либо при их молчаливом согласии. Традицией у одесских правоохранителей стало отсутствие реальных результатов расследований уголовных преступлений по препятствованию журналистской деятельности.

В принципе, когда сегодня спецназ применил силу к журналистам в Еврейской больнице – это было ожидаемо. Но при этом, “под раздачу” еще попал и консул Грузии в Одессе:

Источник

Я не подвергаю сомнению ход расследования покушения на Олега Михайлика. Особенно учитывая, что подозреваемый, находившийся в Еврейской больнице, по данным сайта «Думская», связан с одним из бывших заместителей начальника одесской полиции. И непроверенные источники называют даже фамилию этого бывшего заместителя, так как он год назад принимал участие в захвате части территории военного аэродрома «Одесса-Школьный».

Я о другом.

Одесские правоохранители, на этот раз применили силу не только к журналистам, но и к представителю дипломатического корпуса другого государства.

Очередная некомпетентность в очередной раз, Карл.

Пренебрежение к иммунитету иностранных дипломатов, как правило, характерно для тоталитарных государств, восточных деспотий и террористических территориальных образований.

К чему из перечисленного следует отнести Одессу, где стало повсеместным попрание прав и свобод граждан, а теперь еще и дипломатов?

Впрочем, нарушение протокола и игнорирование норм Венской конвенции становится нормой не только для правоохранителей, но и для одесской власти.

Не так давно Одесский городской совет с помпой отчитался о встрече одесского мэра Геннадия Труханова с новоназначенным Генеральным консулом Турции Садином Айилдызом.

Источник

Все бы ничего, но новоназначенный Генеральный консул Турции еще не прошел обязательную процедуру аккредитации (не получил агреман или экзекватуру) и не получил обязательное согласие украинской стороны в виде соответствующей ноты. Поэтому на сайте МИДа Украины в перечне дипломатических представительств до сих пор числится предыдущий консул:

Источник

Впрочем, что для чиновников Одесского горсовета и протокол, и нота МИД Украины, и Венская конвенция – пустой звук. И дожидаться аккредитации (агремана, экзекватуры) для них не нужно – они сами его уже аккредитовали:

Источник

Однако, в Одессе столь богатой на различные дипломатические представительства, в частности, консульство страны-агрессора, действует еще и представительство МИДа.

И помимо Одесского горсовета в ̶а̶к̶ц̶и̶и̶ ̶н̶е̶с̶о̶г̶л̶а̶с̶и̶я̶ ̶с̶ ̶В̶е̶н̶с̶к̶о̶й̶ ̶к̶о̶н̶в̶е̶н̶ц̶и̶е̶й̶  в официальной встрече с нарушением международных норм принимал участие и один из бывших руководителей Представительства МИДа в Одесской области К. Ржепишевский, который проигнорировал факт нелегитимности новоназначенного турецкого консула.

Однако, это не удивительно, учитывая, что сие не соответствующее международному праву мероприятие своим присутствием ̶о̶с̶в̶я̶т̶и̶л̶ “легитимизировал” чиновник украинского МИДа Сергей Погорельцев, руководитель департамента консульской службы.

Не исключено, что именно для этого его и позвали в одесскую мэрию.

Печально, когда министерские чиновники подобного уровня скатываются до нарушения международных норм ради совместных фотографий на фоне Стамбульского парка.

Будем надеяться, что клад, зарытый в Стамбульском парке, рядом с которым так часто фотографируются мэрские чиновники с турецкими дипломатами, “стоит” тех нарушений международного права.

Впрочем, проигнорировать и не опротестовывать факт официальной встречи одесской мэрии с нелегитимным консулом решила и Одесская облгосадминистрация, которая согласно статье 26 Закона Украина «О местных государственных администрациях» должна обеспечивать выполнение обязательств по международным договорам Украины.

И это далеко не первый случай когда Одесская ОГА не контролирует ситуацию - только случай с визитом Саркози чего стоит.

Одесский городской совет неоднократно брал и берет на себя функции, которые не предусмотрены законами Украины для органов местного самоуправления. Создание Департамента муниципальной безопасности со всеми его охранными подразделениями и КП/КУ привело к тому, что мэрия присвоила себе функции правоохранителей.

Теперь, в случае с турецким дипломатом, мы видим, как мэрия примеряет на себе функции МИДа.

Як українські підприємства гостинно приймають російські судна, а СБУ про це ані сном, ані духом

Тихо прийшли, тихо пішли. Це не про українські сили спеціальних операцій. Це про російські танкери на українських судноремонтних заводах. Чи може судно ходити в окупований порт Керч, а потім вільно прийти в Україну? Запросто!

З 2014 року український порт Керч офіційно закритий для міжнародного судноплавства. Росія окупувала Крим, і відтоді держава Україна заборонила будь-яким суднам відвідувати непідконтрольні порти. А як насправді? Одеський журналіст Григорій Козма стверджує, що розкрив цілу систему російського судноремонту в Україні. Два танкери із російської Астрахані – "Капітан Пшеніцин" та "Капітан Щемілкін" – ремонтувалися цього року в Україні. "Пшеніцин" – на судоремонтному заводі в Ізмаїлі, а "Щемілкін" – в Чорноморську, і прийшли вони на материк прямо з Керчі. Чи могли про це не знати українські офіційні органи?

Моя особиста думка, що прикордонники повинні були знати. Навіть якщо вони упустили цей момент, вони були зобов'язані це знати. І судна, які порушують підсанкційні вимоги, міжнародні вимоги, підлягають арешту, – зазначив головний редактор журналу "Громадське слідство" Григорій Козьма.

Одних слів недостатньо, треба шукати докази. Із "Пшеніциним" це виявилося нескладно. Ось скріншот із рекламного допису у Facebook за 16 квітня. Ізмаїльське підприємство "Дунайсудосервіс" вихваляється, що на ремонт до них зайшов танкер "Капітан Пшеніцин".

Скріншот з Facebook-сторінки підприємства "Дунайсудосервіс"

 Допис непопулярний. Всього шість лайків, але один із них – від самого голови Одеської обласної ради Анатолія Урбанського.

Голова Одеської облради, очевидно, підтримав рішення "Дунайсудосервісу" відремонтувати російський танкер

І виявляється, це невипадково. 

Згідно з відкритими реєстрами, в Ізмаїлі є кілька підприємств, які здійснюють ремонт плавзасобів. І, наскільки ці відкриті джерела дозволяють вивчити, ці заводи мають відношення до родини Урбанських. Це депутат Верховної Ради і голова Одеської обласної ради, – наголосив Козьма.

Справді, один із власників "Дунайсудосервісу" – батько голови Одеської обласної ради. Серйозне підприємство. Хоч і працює за російськими документами. Так, "Дунайсудносервіс" не має жодного сертифікату від українського регістру судноплавства, зате одразу кілька – від росіян. Як суднам-порушникам з Росії вдається безкарно швартуватися в українських портах – дивіться у розслідуванні.  

Источник

Керч-Чорноморськ, Керч-Ізмаїл або як українські порти ігнорують санкції щодо окупованого Криму

Нещодавно міністр інфраструктури Volodymyr Omelyan перейнявся проблемою економічної блокади азовських портів зі сторони Росії. Мова йшла, навіть про запровадження нових санцій щодо чорноморських портів РФ

Але Україна, вимагаючи від інших держав запровадження санкцій, вкотре ігнорує власні нормативи, якими запроваджено відповідальність щодо суб’єктів господарювання, які порушують ті самі санкції. Більш того, все відбувається саме у господарстві пана міністра.

Отже, дивиться. Це 2 російських суб’єкти господарювання:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Сервіс» (ООО «Транс-Сервис»), ідентифікаційний податковий номер 6163127928, зареєстровано 18.02.2013 з основним видом діяльності – «діяльність морського вантажного транспорту». Має юридичну адресу в місті Ростов-на-Дону, вул. Радянська, 44, літер А, офіс 416 (до 24.10.2016 - м. Ростов-на-Дону, вул. Велика Садова, 188а, офіс 1259а).
Директором товариства є Лутфуллаєв Хайрулла Мухторджонович. А засновник – компанія з Маршаллових Островів Privilege Win. Company Ltd., зареєстроване 05.10.2012 за адресою: Trust Company Complex, Ajeltake Road, Ajeltake Island, MH96960, Majuro, Marshall Islands.
За даними Російського морського регістра судноплавства, товариство «Транс-Сервіс» знаходиться за адресою: РФ, м. Ростов-на-Дону, проспект Кіровський, 45г, офіс 5 і є власником 5-и плавзасобів типу «річка-море» під російським прапором

Відносно 2-х нафтоналивних танкерів «Капитан Щемилкин» і «Капитан Пшеницин», що належать ТОВ «Транс-Сервіс», оператором виступає інший російський суб’єкт господарювання:

2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Речмортранс» (ООО «Речмортранс»), ідентифікаційний податковий номер 6163127974, зареєстровано 19.02.2013 з таким же основним видом діяльності – «діяльність морського вантажного транспорту». Має також юридичну адресу в місті Ростов-на-Дону, вул. Велика Садова, 188а, офіс 1258.
Директором є Богуславська Анна Олександрівна. А засновник – ще одна компанія з Маршаллових островів Express Fortune Limited, за реєстроване 05.10.2012, за адресою: Trust Company Complex, Ajeltake Road, Ajeltake Island, MH96960, Majuro, Marshall Islands. Водночас, за відомостями з російських баз даних юридичних осіб станом на березень 2016 року, ТОВ «Річмортранс» до серпня 2013 року мав серед засновників з часткою 99% громадянина України.

Таким чином, і ТОВ «Транс-Сервіс», і ТОВ «Річмортранс» зареєстровані з інтервалом в 1 день, а також декілька років мали юридичну адресу з різницею в 1 офіс. Крім того, за однією адресою на Маршаллових островах зареєстровані і компанії, які на даний момент є засновниками цих товариств. Все це - до того, що ці дві компанії є пов’язаними особами.

Обидва вищевказані нафтоналивні танкери «Капитан Щемилкин» і «Капитан Пшеницин» періодично заходять в закритий порт Керч, а після цього без будь-яких перешкод перебувають в акваторіях українських портів:

- дані по танкеру «Капитан Пшеницин» (Kapitan Schemilkin, IMO 8727965)

При цьому, танкер «Капитан Пшеницин» в квітні поточного року перебував на ремонті в ТОВ «Судноремонтне підприємство «Дунайсудносервіс» (акваторія Ізмаїльського порту)

- дані по танкеру «Капитан Щемилкин» (Kapitan Pshenitsin, IMO 8727941)

Джерело

Таким чином, танкер «Капитан Щемилкин» прибув в Чорноморськ 11.05.2018 безпосередньо з Керчі, куди заходив 04.05.2018; остання відома MarineTraffic позиція судна станом на 23.05.2018 - Чорноморський судноремонтний завод в акваторії Чорноморського порту (тобто він може дотепер там знаходиться на ремонті)

Вірогідна причина прибуття на судноремонт – проведення планового ремонту для підтвердження класу судна в Регістровій книзі РФ. Адже дотепер в Україні діє підрозділ Російського морського регістра судоходства, працівники якого мають доступи до судноремонтних заводів, доки і причали яких розміщуються в акваторіях наших портів

Те, що підрозділ російського регістра дотепер діє в Україні, скасувавши санкції проти себе завдяки “справедливому” українському судівству, і дотепер має доступи до акваторій портів - це півбіди.
Головне, що судна прям з окупованого Криму заходять в українські порти і до них не застосовується жодних санкцій.
А де ж арешти суден за порушення порядку в’їзду/виїзду на/із тимчасово окуповану територію України?
А де кримінальна відповідальність екіпажу?
Де реакція капітаній портів і прикордонників?